Українська літературна мова та її головні риси. Мовна норма. Типи мовних норм.
Літературна мова – це вища форма вияву української національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.
Особливості української мови:
1.чергування О, Е з І: кінь-коня, нести-носити;
2.послідовне заміщення давнього праслов’янського «ять» звуком І:білий, діва, світ;
3.голосні Е, И не пом’якшують попередніх приголосних: дерево, земля;
4.збереження дзвінкості в кінці слова та перед глухим: гриб, гадка, їж;
5.позиційне чергування У – В: у брата- в Остапа;
6.подовження шиплячих і передньоязикових приголосних: ллю, збіжжя, латаття;
7.тверді шиплячі: ріж, річ;
8.тверді губні:кров, степ;
9.звук И в сполуках –РИ-, -ЛИ-, що походять з давніх –РЬ-, -ЛЬ- у відкритих складах: дрижати, кривавий, але в закритих складах –РО-, -ЛО-, -РЕ-, -ЛЕ-: кров, глотка, хрест;
10.широке суфіксальне словотворення пестливих форм іменників, прикметників та дієслів: однісінький, Петрусь;
11.дієслівність мови, тому що широке вживання інфінітива;
12.графіка кирилична;
13.має 3 наріччя (діалекти): північне (поліське), південно-західне, південно-східне.
Мовна норма '''– це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні.
Типи норм:
1.Орфоепічні ( вимова звуків, звукосполучень, наголошення слів);
2.Орфографічні (написання слів);
3.Лексичні (вживання слів у властивих їм значеннях, правильне поєднання слів);
4.Граматичні (творення слів, уживання форм слів, побудови слів і речень);
5.Стилістичні (використання мовних засобів, властивих даному стилю);
6.Пунктуаційні (вживання розділових знаків).
